Борис Болеславович Лучицький — український актор, режисер.

Борис Болеславович Лучицький народився 7 лютого 1906 р. Свою театральну діяльність розпочав як керівник аматорського гуртка в Конотопі, згодом працював головним режисером театру в Бурині. У жовтні 1933 року було ухвалено рішення про організацію Першого робітничо-селянського театру Чернігівщини. Після проходження курсів художніх керівників у Харківському інституті культури молодий режисер уже в грудні очолив новостворений колектив.

Перший театральний сезон відкрився 6 лютого 1934 року прем’єрою драми Івана Франка «Украдене щастя».

У театрі Лучицький був справжнім лідером. Йому вдалося згуртувати трупу в єдину творчу родину, яка стійко переносила непрості умови акторського життя — постійні гастролі, переїзди й нічні репетиції. Для митців театр став другим домом.

Борис Болеславович вирізнявся високою акторською майстерністю, що формувалася ще в родинному середовищі та у трупі Олексія Суходольського — учня Марка Кропивницького. Він мав яскраві музичні здібності: вільно грав на фортепіано, а у виставах не лише імітував, а й по-справжньому виконував музичні партії. Зокрема, у «Запорожці за Дунаєм» замінив концертмейстера, а в п’єсі Олександра Корнійчука «Платон Кречет» грав на скрипці наживо.

У 1936–1939 роках для участі у виставах Ніжинського театру він запрошував провідних майстрів української сцени — Амвросія Бучму, Наталю Ужвій, Марію Литвиненко-Вольгемут, Оксану Петрусенко.

Під час Другої світової війни театр працював на Далекому Сході, виступаючи перед пораненими та військовими частинами. Сам Борис Лучицький проходив службу у військовому училищі зенітної артилерії в Ленінграді.

З 1960 по 1966 роки працював у Чернігівському обласному музично-драматичному театрі.

Митець прожив близько шістдесяти років насиченого, самовідданого й подекуди непростого життя. У 1954 році йому було присвоєно звання народного артиста України. Та найвищою нагородою для нього залишалася щира любов глядачів і пам’ять колег.