Алішер Навої — видатний узбецький поет, мислитель, державний діяч, один із найяскравіших гуманістів середньовічного Сходу. Писав чагатайською, перською та таджицькою мовами. Його творчість стала вершиною тюркомовної літератури XV століття й справила величезний вплив на розвиток культури Центральної Азії.

Алішер Навої народився 9 лютого 1441 року в місті Герат (нині Афганістан), що за часів Тимуридів був потужним культурним і науковим центром мусульманського світу. Походив із освіченої тюркської родини: батько служив при дворі правителів Хорасану, мати була придворною гувернанткою. З дитинства отримав ґрунтовну освіту й рано долучився до літератури та мистецтва.

Алішер Навої був близьким другом і радником султана Хусейна Байкара. Обіймаючи високі державні посади, він поєднував активну політичну діяльність із літературною та благодійною працею. За його сприяння в Хорасані було збудовано й відновлено сотні мечетей, медресе, бібліотек, лікарень, караван-сараїв та інших громадських закладів.

Вершиною творчості Алішера Навої є поетичний цикл «Хамсе», до якого входять поеми: «Неспокій праведних» (1483 р.), «Лейла і Меджнун» (1484 р.), «Фархад і Ширін» (1484 р.), «Сім планет» (1484 р.), «Іскандерів мур» (1485 р.).

У своїх творах поет утверджував ідеї гуманізму, справедливості, духовної досконалості, звеличував силу знання, любові й моральної відповідальності людини. Він довів, що тюркська (чагатайська) мова здатна бути мовою високої поезії та філософської думки.

Помер Алішер Навої 3 січня 1501 року в Гераті, де й був похований.

Ім’я Алішера Навої носить місто в Узбекистані, численні вулиці, проспекти та навчальні заклади. Пам’ятники поетові встановлено в Самарканді, Ташкенті, Душанбе. В Україні його ім’ям названо проспект у Києві, вулицю у Львові, провулки в Полтаві та Ужгороді.

Алішер Навої — символ духовної єдності культур Сходу, поет, чия спадщина залишається живою й актуальною понад п’ять століть.