Іван Юхимович Сенченко — український письменник, перекладач та журналіст.

Іван Сенченко народився 12 лютого 1901 року  в селянській родині на Полтавщині (нині Харківська область). Початкову освіту здобув у Костянтиноградському чотирикласному училищі, згодом навчався в учительській семінарії (1916–1920 рр.). Певний час учителював, працював у галузі позашкільної освіти. Від 1921 року мешкав у Харкові — тодішній столиці УСРР, де активно включився в літературне життя. Працював у книгарні, бібліотеці, викладав українську мову, друкувався в періодиці. Був членом літературних організацій «Плуг», «Гарт», а з 1926 року — ВАПЛІТЕ.

Навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти. Працював відповідальним секретарем у журналах «Вапліте», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт», згодом — у журналі «Україна». У роки Другої світової війни перебував в евакуації в Казахстані, пізніше працював у Москві та Києві. У 1944–1960 роках мешкав у будинку письменників «Роліт» у Києві. Помер 9 листопада 1975 року.

Творчий шлях Івана Сенченка розпочався з поезії, однак справжнє покликання він знайшов у прозі. Дебютував оповіданням «Чорноземні сили» (1922 р.).

У 1920-х роках сформувався як майстер малої прози. Його ранні збірки — «Петля», «Інженери», «Оповідання» (1925 р.) — позначені пошуком власного стилю.

Особливе місце посідає так званий «червоноградський цикл»: «Паровий млин» (1926 р.), «Подорож до Червонограда» (1927 р.), «Червоноградські портрети» (1928 р.),«Фесько Андибер». У цих творах письменник змалював складні соціальні процеси доби НЕПу, нові типи підприємливих ділків, селянські характери. У 1930-х роках звернувся до жанру виробничого роману: «Металісти» (1932 р.),  «Напередодні» (1938 р.). Водночас створив історичну повість «Чорна брама» (1936 р.), повість для дітей «Руді вовки» (1936 р.), книгу нарисів «Право на героїзм» (1934 р.) про будівництво Біломорсько-Балтійського каналу.

Збірка «Новели» (1940 р.) утвердила Сенченка як майстра психологічної малої прози.

Після війни з’явилися роман «Його покоління» (1947 р.), «солом’янський» цикл оповідань («Рубін на Солом’янці», «На Батиєвій горі» та ін.), а згодом «донецький» цикл («Під териконом», «Жовта волошка» тощо).

Вершиною пізньої творчості стала повість «Савка» (1967–1972 рр.), у якій автор філософськи осмислив народне буття, моральні основи українського життя.

Сенченко багато писав для юних читачів: «Безпритульні» (1927 р.), «Мої приятелі» (1951 р.), «Два дні з життя Женьки і Левка» (1957 р.), «Діамантовий берег» (1962 р.), «За лісом, за пралісом золота діжа встає» (1965 р.), «Сім господинь» (1969 р.).

Іван Сенченко зробив помітний внесок у вивчення творчості Тараса Шевченка. Автор статей: «Інтерес Шевченка до природознавства» (1934 р.), «Із записок читача про Шевченкову прозу» (1937 р.). Також написав драматичний етюд «Змагання» (1922 р.), присвячений Кобзареві.

Іван Сенченко — представник покоління українських письменників, чия творчість формувалася в складних історичних умовах. Він залишив помітний слід у розвитку української новели, виробничого роману, дитячої літератури. Його проза відзначається уважністю до людини, психологічною глибиною, ліризмом і прагненням осмислити соціальні зміни через долю особистості.