Євгенія Маринченко — українська архітекторка. Народний архітектор України (1997 р.), лауреатка Шевченківська премія (1971 р.) за створення проєкту Національний палац мистецтв «Україна».

Євгенія Маринченко народилася 12 березня 1916 року родині архітекторів. Дитинство й юність майбутньої архітекторки були пов’язані з мистецьким середовищем. Вона змалку цікавилася малюванням, займалася живописом, особливо любила пленер. У 1931 році вступила до будівельного технікуму в Києві, де навчалася на архітектурному відділенні. Уже під час навчання працювала на будівництві та в архітектурно-проєктних майстернях помічником архітектора.

У 1935–1941 роках навчалася на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту у відомих архітекторів Олександра Вербицького та Петра Юрченка.  Після Друга світова війна брала участь у відбудові зруйнованих будівель столиці.

З 1945 року працювала у проєктному інституті Діпроцивільпромбуд, де згодом стала головним архітектором проєктів. Однією з її перших значних робіт став проєкт санаторного комплексу в Пуща-Водиця. Генеральний план лікувально-оздоровчого комплексу був створений 1946 року, а будівництво тривало майже два десятиліття. Первісне ядро санаторію, що пізніше отримав назву «Пуща-Озерна», стало пам’яткою архітектури повоєнного періоду.

Архітекторка створила понад 70 проєктів споруд різного призначення, з яких понад 30 було реалізовано. Серед них — житлові будинки у Києві (на вулицях Нагірній, Золотоустівській, Бастіонній, Повітрофлотському проспекті), житлові квартали в Одесі, Херсоні та Харкові, житловий масив Новобіличі, громадські споруди, клуби, кінотеатри та будинки відпочинку.

Найвідомішим твором архітекторки став Національний палац мистецтв «Україна» — один із найбільших концертних залів України. Над цим проєктом вона працювала з колективом архітекторів у 1960-х роках. Будівництво тривало з 1964 по 1970 рік. За участь у створенні цього об’єкта Євгенії Маринченко було присвоєно звання заслуженого архітектора УРСР, а також присуджено Шевченківську премію.

У 1973 році архітекторка у складі групи спеціалістів перебувала у відрядженні в Багдаді, де виконувала проєктні начерки Палацу культури. У 1975 році вона опублікувала книгу «Палац культури “Україна” в Києві», яка вийшла українською, російською та англійською мовами.

Останні роки життя Євгенія Маринченко мешкала в Київі та активно співпрацювала з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, займаючись питаннями збереження архітектурної спадщини. Померла 15 червня 1999 року. Її творчість стала важливим внеском у розвиток української архітектури другої половини ХХ століття.