Надія Віталіївна Суровцова — українська громадська діячка, журналістка, авторка мемуарів. Редакторка іншомовних видань Міністерства закордонних справ УНР. Також перекладачка, за фахом історикиня. Докторка філософії.

Надія Віталіївна Суровцова народилася 18 березня 1896 року в Києві. Невдовзі родина переїхала до Умані, де минули її дитячі роки. Закінчила гімназію із золотою медаллю. Навчалася на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, брала активну участь в українському студентському русі та діяльності українських громад у Санкт-Петербурзі. Під час Перша світова війна працювала медсестрою в українському лазареті.

Після Лютнева революція повернулася до Києва, де долучилася до роботи Української Центральної Ради. Проводила агітаційну роботу на Уманщині, була активною діячкою Селянської спілки, працювала в урядових структурах та Міністерстві закордонних справ. У період Української революції співпрацювала з провідними діячами.

У 1918 році емігрувала до Австрії. Закінчила Віденський університет, де 30 червня 1920 року здобула ступінь доктора філософії — стала першою жінкою з України, яка отримала такий науковий ступінь. Брала активну участь у міжнародному жіночому русі, зокрема в діяльності Міжнародної жіночої ліги миру і свободи, виступала на конгресах у різних країнах Європи та США.

У 1925 році повернулася до СРСР, працювала в наукових і державних установах у Москві та Харкові, співпрацювала з істориком Дмитром Багалієм. У 1927 році була заарештована органами ГПУ та засуджена. Провела багато років у таборах ГУЛАГ. Звільнена лише у 1954 році, а у 1956 — реабілітована.

Після звільнення повернулася до Києва, а згодом — до Умані. Активно займалася культурною, краєзнавчою та музейною діяльністю: працювала в місцевому музеї, досліджувала історію парку Софіївка, збирала унікальні історичні матеріали, очолювала товариство охорони пам’яток, сприяла збереженню культурної спадщини міста.

Залишила спогади, листи, новели (зокрема збірка «По той бік», яка не була видана за її життя). Померла 13 квітня 1985 року в Умані, де й похована. Визнання прийшло до неї вже після смерті: видано «Спогади» та «Листи»; в Умані діє меморіальний музей-квартира Надії Суровцової; її ім’ям названі вулиці в Умані, Харкові, Вінниці та провулок у Черкасах.

Постать Надії Суровцової є символом інтелектуальної сили, громадянської позиції та складної долі української інтелігенції ХХ століття.