Олексій Васильович Савицький (псевдоніми Юхим Гедзь, Олесь Ясний) — український прозаїк-гуморист, поет і драматург, представник трагічного покоління митців доби Розстріляне відродження.

Юхим Гедзь народився 30 березня 1896 р. в місті Золотоноша в селянській родині. Початкову освіту здобув у земській школі, після чого навчався у Вищому музично-драматичному інституті імені Микола Лисенко. Літературну діяльність розпочав у 1923 році. Савицький був членом літературної організації Плуг.

Творчість Олексія Савицького охоплює гумористичну прозу, поезію та драматургію. Він писав оповідання, гуморески й п’єси, у яких поєднував дотепність із соціальною сатирою. Серед його відомих творів — збірки «Буває й таке» (1927 р.), «Троглодити» (1929 р.), «Столичний гість» (1930 р.), «Перший іспит» (1931 р.), а також гумористична книжка «Тихою сапою» (1933 р.). У драматургії вирізняються п’єси «Віз ламається — чумак ума набирається», «Шевченкова мова» (1929 р.), «Комедії» (1931 р.) та «Молодість» (1936 р.).

Життя письменника трагічно обірвалося в період сталінських репресій. 2 листопада 1936 року його було заарештовано в Харкові за звинуваченням у причетності до «контрреволюційної терористичної організації». Після сфабрикованого процесу Савицького розстріляли 15 липня 1937 року в Києві.

Репресії торкнулися і його родини: дружина Віра Михайлівна також зазнала переслідувань і була заслана. Їхній син Віталій пізніше розшукав матір у Магадані.

Лише після смерті письменника справедливість була частково відновлена: 22 березня 1958 року справу Савицького переглянули, вирок скасували, а його самого — посмертно реабілітували через відсутність складу злочину.

Олексій Савицький залишив по собі вагому літературну спадщину і став символом трагічної долі українських митців першої половини ХХ століття.