Ірина Жиленко (Іраїда Володимирівна Жиленко) — одна з найяскравіших постатей української поезії другої половини ХХ століття. Вона народилася 28 квітня 1941 року в Києві у складний воєнний час. Рано залишившись без батьків, Ірина виховувалася дідусем і бабусею, а її дитинство минуло в Звенигороді.

Життєвий шлях поетеси не був легким: вона поєднувала навчання з працею, закінчила вечірню школу робітничої молоді, а згодом — Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1964 р.). Працювала вихователькою в дитячому садку, а також у редакціях відомих українських видань — «Молодь України», «Літературна Україна», «Ранок».

Літературний дебют Ірини Жиленко розпочався зі збірки «Слово на сольфі». Згодом з’явилися поетичні книжки «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Останній вуличний шарманщик», які утвердили її як оригінальну й неповторну авторку. Особливе місце у творчості займають твори для дітей: «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома». Її дитяча проза — світла, добра й сповнена фантазії, зокрема повісті «Двічі по два дорівнює кульбабці» та «Новорічна історія про двері, яких нема…».

Поезія Жиленко вирізняється надзвичайною образністю та любов’ю до кольору. У її віршах назви кольорів уживаються сотні разів, створюючи особливу емоційну палітру. Вона також захоплювалася рослинами, особливо квітами, і навіть започаткувала власний поетичний жанр — «фіалки-вірші».

За свою творчість поетеса була відзначена престижними нагородами: премією імені В. Н. Сосюри (1987 р.) та Національною премією України імені Тараса Шевченка (1996 р.) за збірку «Вечірка у старій вінарні».

Жиленко належала до покоління українських шістдесятників, дружила з такими визначними діячами культури, як Василь Стус, Василь Симоненко, Іван Світличний. У складні роки радянських репресій її родина зазнала утисків, однак це не зламало її творчого духу.

Ірина Жиленко була дружиною письменника Володимира Дрозда, з яким прожила у шлюбі пів століття. Разом вони виховали двох дітей.

Поетеса померла 3 серпня 2013 року, залишивши по собі багату літературну спадщину, що й сьогодні надихає читачів різного віку. Її творчість — це світ радості, ніжності та краси, який відкриває перед нами дивовижну гармонію слова і почуття.