Кавабата Ясунарі — японський письменник, лауреат Нобелівської премії 1968 р.

 Кавабата Ясунарі народився 11 червня 1899 року у сім'ї лікаря. Батьків Кавабата Ясунарі втратив рано і виховувався в родичів. Навчаючись у 1910—1917 pp. у початковій і середній школах м. Осака, Кавабата Ясунарі зацікавився живописом та літературою, багато читав, віддаючи перевагу А. Стріндбергу, а з японських письменників — Акутагаві Рюноске та Міямото Юріко.

З 1920 по 1924 pp. Кавабата Ясунарі навчався у Токійському університеті на відділенні англійської, а згодом японської літератури. Кавабата Ясунарі разом із письменниками — "неосенсуалістами", до котрих належав і Йокоміцу Ріїті, автор програмного виступу "Про неосенсуалізм" (естетична концепція "неосенсуалістів" значною мірою спиралася на літературну теорію західних модерністів), заснував журнал "Літературна епоха" ("Бунґей Дзідай"), вів у ньому активну літературно-критичну діяльність, початок якій було покладено ще в студентські роки співпрацею у журналі "Дзідзі Сімпо".

Відтоді Кавабата Ясунарі у різні періоди свого життя брав участь в організації нових літературних журналів, був членом їхніх редакційних колегій; до 1939 р. регулярно публікував рецензії та огляди у провідному літературному журналі "Бунґей Сюндзю"; входив у склад журі різних літературних конкурсів і премій.

Захоплення Кавабата Ясунарі неосенсуалізмом виявилося недовготривалим. Розпочате ним під явним впливом "Улісса" Дж. Джойса оповідання "Кристалічна фантазія" (1930 р.) так і залишилося незавершеним.Першим значним твором Кавабата Ясунарі, який привернув увагу критики та читачів, була новела "Танцівниця з Ідзу" ("Ідзу-но одоріко", 1925 р.), екранізована 1935 р. кінорежисером Госьо.

Починаючи з "Танцівниці з Ідзу", проявляється посутня грань таланту Кавабата Ясунарі: розкривати загальнолюдські, "стійкі вартості", спираючись у своїх художніх пошуках на естетику та національну самобутність класичної, народної японської літератури.

Повість "Країна снігів" ("Юкіґуні", 1934— 1937 рр.) визнана літературними колами найпомітнішим явищем ліричної прози, найповніше виявила систему художнього мислення Кавабата Ясунарі.

У повоєнні роки, залишаючись вірним своїй колишній творчій манері, Кавабата Ясунарі написав низку творів, найзначніші з яких: повість "Тисяча журавлів" (1951 р.), роман "Стогін гори" ("Яма-но ото", 1953 р.).

1950 р. Кавабата Ясунарі разом із членами ПЕН-клубу, головою якого він був з 1946 p., здійснив поїздки до Хіросіми та Нагасакі, місця атомних бомбардувань. Про своє бажання "вічного миру на землі" він розповість у новелах "Латочка", "Кораблики", "Камелія".

Твори Кавабата Ясунарі вирізняються ускладненістю підтексту, ефектом недомовленості, несподіванки. Критика вбачає у цьому вплив на його художній досвід естетики дзен, "ґрунтованої на внутрішньому спогляданні". Проте в дослідженні психології людини, її відносин зі світом, природою Кабаята Ясунарі завжди орієнтувався на зв'язок з тією дійсністю, яку він хотів збагнути.

1968 p. Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську премію за "письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського способу мислення".Напружену працю над новим романом в останні роки життя Кавабата Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків. Будучи у стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юкіо Місіми, 16 квітня 1972 р. він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.

Твори цього митця, що відобразили національне японське уявлення про світ, людину, красу, забезпечили йому славу за життя і безсмертя після смерті.