Всесвітній день вишиванки — свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня. Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок.

Основна мета Дня — це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення  загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки.

Нашому народу притаманне відчуття гармонії у природі і в мистецтві, через те мистецтво його глибинне, самобутнє і самодостатнє. Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури.

Народна вишивка – то особливий світ. Подібно до танцю, писанки, гончарства вона органічно поєднує прекрасне та сакральне. Прекрасне у вишивці – її візерунок, ритм, кольорова гамма – нерозривно переплелися з глибоким утаємниченим змістом символів, в яких закодований духовний світ наших далеких предків. Археологи вважають, що деякі з цих символів виникли ще 20 – 25 тисяч років тому, ще за часів трипільської культури.

Так, у селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI нової ери. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно саме так одягалися українські селяни. Арабський мандрівник Ібн-Фадлан у своїй оповіді про русів X ст. зазначає, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала у Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Французький мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у  XV столітті на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках і іконах того часу бачимо зображення людей у вишитому одязі, що своїми візерунками мало чим відрізняється від сучасних орнаментів певних місцевостей. Збереглися у музеях вишивки також і з козацьких часів.

Згідно з морально – звичаєвими нормами, кожна порядна господиня  мусила сама дбати про одяг. Повна скриня полотна і сорочок – це була ознака не лише достатку, а й працьовитості, бо це все в минулому виготовлялося власноруч.

У давні часи сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона ще й була провідником магічної сили, прихованої у людини, тому що безпосередньо облягала її і від холоду, і від злого ока. Вишивка на комірі, манжетах рукавів та подолі також виконувала оберегову функцію.

Сорочка, вишита матір`ю,  оберігала від зла, служила згадкою про рідну домівку, нагадувала протепло материнських рук і любов матері. А кожна дівчина мусила собі на придане приготувати  до шістнадцяти сорочок  - і святкових, і для роботи. Дівчата змагались між собою у добрі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту,  в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалась та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку.

Прекрасний народний звичай дарувати вишивані сорочки та хустки своїм коханим та парубкам, що йдуть до війська, зображено у численних творах української художньої літератури, зокрема у п`єсі  Марка Кропивницького «Дай серцю волю – заведе в неволю», у поезії Тараса Шевченка «У неділю не гуляла…», в пісні «Хустонька ж моя шовковая» Григорія Квітки-Основ`яненка та багатьох інших.

Вишита сорочка завжди створювала гарний настрій і показувала працьовитість дівчини й жінки. Оздоблена орнаментом із знаками –символами сорочка стає оберегом, енергія якого направляє долю людини у напрямку духовного розвитку.

ВИШИВАНКА – ТВІЙ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД

Цілую руки струджені твої,

Що тисячі робіт переробили,

Що на звичайнім білім полотні

Створили казку. Ні життя створили.

На ньому ружа дивна розцвіла.

І вже їй не зів`янути віднині

Про тебе все б вона розповіла,

Красуючись у доньки на кофтині:

Про те, що ти несеш найвищу суть,

Що маєш серце, на добро відкрите…

Якою ж треба людяною буть,

                                                                               Щоб через муки так добро Творити?!                                                                                 

Олександр Мороз