Микола Гусєв — український архітектор, педагог, творець меморіальної архітектури України.

Микола Гусєв народився 27 травня 1916 року у Києві. У 1939 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, де навчався у відомого архітектора Олександра Вербицького. Із цим навчальним закладом була пов’язана майже вся його професійна діяльність: він працював викладачем, а згодом очолював кафедру архітектурного проєктування.

У 1952 році Миколі Гусєву було присвоєно науковий ступінь кандидата архітектури, а у 1978 році — звання професора. У 1980 році він отримав почесне звання заслуженого архітектора УРСР.

З 1943 року був членом Спілки архітекторів України.

Творчий доробок архітектора охоплює громадські, навчальні, спортивні та меморіальні споруди. Серед найвідоміших реалізованих проєктів:

• спортивно-оздоровчий табір у селі П’ятихатки Київської області (1960–1965 рр.);
• навчально-лабораторний корпус Київського інженерно-будівельного інституту (1965 р.);
• навчально-спортивний корпус інституту (1968 р.);
• готель Міністерства вищих навчальних закладів на вулиці Володимирській у Києві;
• меморіальний комплекс воїнам радянської армії на Солом’янському кладовищі;
• житловий будинок на Чоколівському бульварі, 10;
• меморіал студентам інженерно-будівельного інституту, які загинули під час Другої світової війни;
• музей Миколи Островського у Шепетівці.

Особливе місце у творчості Миколи Гусєва займала меморіальна архітектура. Його роботи поєднували монументальність, стриманість форм і глибокий символізм, характерний для архітектури другої половини ХХ століття.

Помер Микола Олександрович Гусєв 25 січня 1987 року у Києві. Його архітектурна спадщина і сьогодні є частиною культурного та міського простору України.