Михайло Миколайович Соловйов — відомий лікар-епідеміолог, науковець, педагог, доктор медичних наук, професор, академік Академії медичних наук СРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Михайло Миколайович Соловйов народився 29 травня 1886 р. Медичну освіту здобув у Московському університеті, який закінчив у 1911 році. Працював лікарем, зокрема під час Першої світової війни. Від 1917 року його життя та наукова діяльність були тісно пов’язані з Україною.

Спочатку Михайло Соловйов працював в Одесі, де очолював хіміко-бактеріологічну та санітарно-гігієнічну лабораторії військового шпиталю, був головним епідеміологом міста, а також викладав в Одеському медичному інституті. З 1925 року діяльність ученого пов’язана з Харковом. Він став одним із засновників української епідеміологічної школи, створив кафедру епідеміології Харківського медичного інституту та багато років очолював її. Також працював у Харківському фармацевтичному інституті та Українському інституті удосконалення лікарів.

Наукові дослідження Михайла Соловйова були присвячені проблемам поширення інфекційних захворювань, ролі соціальних чинників у виникненні епідемій та формуванню штучного імунітету. Учений започаткував в Україні дослідження епідеміології харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій. Він описав механізми поширення дифтерії, скарлатини, малярії та дитячих інфекцій. Разом із ученим Сергієм Златогоровим вивчав проблему ботулізму.

Михайло Соловйов є автором численних наукових праць, серед яких: «Віспа і віспощеплення», «Епідеміологія дифтерії», «Харчові інфекції та інтоксикації», «Посібник з епідеміології», «Епідеміологія кору» та інші. Праці вченого зробили вагомий внесок у розвиток медичної науки, епідеміології та системи боротьби з інфекційними хворобами в Україні.

Постать Михайла Соловйова посідає важливе місце в історії української медицини та епідеміології ХХ століття.