Василь Миколайович Шкляр – відомий український письменник, журналіст, політичний оглядач, автор популярних романів та повістей.

Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 р. в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Початкову освіту він здобув у рідному селі, а згодом закінчив середню школу в місті Звенигородка зі срібною медаллю. У 1968 році вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1973 році. Під час навчання за програмою студентського обміну студіював вірменську мову та літературу на філологічному факультеті Єреванського державного університету.

Після завершення навчання працював у пресі. З 1986 року присвятив себе творчій діяльності. Літературний шлях Василя Шкляра розпочався ще в шкільні роки: його перші публікації з’явилися у 1967 році.

Письменник є автором численних прозових творів. Серед його найвідоміших книг – «Перший сніг», «Живиця», «Черешня в житі», романи «Праліс», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана» та історичний роман «Залишенець» («Чорний Ворон»), який здобув широку популярність серед читачів.

Упродовж 1988–1998 років Василь Шкляр займався політичною журналістикою, працював у регіонах воєнних конфліктів та відвідував «гарячі точки». Отриманий досвід знайшов відображення у його творчості, зокрема в романі «Елементал».

З 1978 року є членом Національної спілки письменників України, а з 1999 року – членом Асоціації українських письменників. У 2000–2004 роках очолював видавництво «Дніпро» як головний редактор. Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року, але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України одіозного українофоба Дмитра Табачника

Творчість Василя Шкляра вирізняється увагою до історичної пам’яті, національної ідентичності та людської долі. Його твори користуються значною популярністю серед читачів і займають помітне місце в сучасній українській літературі.