Іларіон Михайлович Грабович — український поет, літературний діяч, публіцист і педагог. Належав до покоління галицьких інтелігентів другої половини ХІХ століття, які зробили вагомий внесок у розвиток української культури, освіти та літератури.

Іларіон Михайлович Грабович народився 18 червня 1856 р. в родині вчителя Михайла Грабовича. Початкову освіту здобув у рідному краї, а згодом навчався у Львові. У 1884 році закінчив філософський факультет Львівського університету та отримав фах учителя. Після завершення навчання працював у гімназіях Бучача, Самбора та Львова, присвятивши значну частину свого життя педагогічній діяльності.

Літературну творчість Іларіон Грабович розпочав у середині 1870-х років. Він співпрацював із провідними українськими галицькими часописами того часу, зокрема «Зорею», «Ділом» і «Світом». У своїх творах порушував історичні, суспільні та моральні теми, прагнув популяризувати історичні знання та національну свідомість серед читачів.

Серед найвідоміших творів письменника — історична повість «Марта Борецька» (1880 р.), створена на основі повісті Миколи Карамзіна «Марфа Посадниця, або підкорення Новгорода». У тому ж році побачила світ праця «Коротка історія Новгорода». Значну популярність здобуло автобіографічне оповідання «Найкращий великдень» (1882 р.), у якому автор відтворив спогади про дитинство та народні традиції. Також відомими є його твір «Заклята темниця» та поетична спадщина, що була зібрана й видана у збірці «Вибір поезій» у Львові 1905 року, вже після смерті автора.

Помер Іларіон Грабович у Львові в липні 1903 року.

Творча спадщина Іларіона Грабовича не є великою за обсягом, проте вона становить важливу частину українського літературного процесу Галичини кінця ХІХ століття. Його діяльність як письменника, публіциста й педагога сприяла розвитку української освіти та культури в умовах Австро-Угорської монархії.