Андрій Федорович Омельченко — видатний бандурист, педагог і дослідник кобзарського мистецтва. Андрій Федорович Омельченко належить до плеяди визначних діячів української музичної культури XX століття. Він був талановитим бандуристом-виконавцем, педагогом, кандидатом мистецтвознавства, автором фундаментальних досліджень з історії кобзарства та одним із найактивніших популяризаторів бандурного мистецтва в Україні.

Народився Андрій Омельченко 2 липня 1926 року в селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. З ранніх років захопився музикою та почав опановувати гру на бандурі. Вивчав гру на бандурі у Макара Осадчого, М. Лобка та Г. Китастого. Перші музичні навички він здобував у дитячій капелі бандуристів Палацу культури заводу імені Ф. Дзержинського в Кам’янському.

Під час Другої світової війни, з листопада 1943 року, Омельченко брав участь у бойових діях на Першому Білоруському фронті. За роки війни він тричі був поранений. За мужність і відвагу нагороджений орденом Слави III ступеня та численними медалями. Після завершення війни продовжив службу як музикант в Ансамблі пісні і танцю радянських військ у Німеччині.

Повернувшись до мирного життя, Андрій Омельченко присвятив себе професійній музичній освіті. У 1956 році закінчив Київську консерваторію за класом бандури та вокалу, після чого продовжив навчання в аспірантурі виконавського профілю. Його викладачами були провідні українські музиканти та педагоги, що сприяло формуванню високої професійної майстерності.

У 1957 році Омельченко став лауреатом конкурсу виконавців на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві. Від 1952 року працював солістом ансамблю бандуристів Українського радіо, активно концертуючи як в Україні, так і за її межами. Він виступав у Польщі, Чехословаччині та Фінляндії, популяризуючи українське музичне мистецтво на міжнародній сцені.

Вагоме місце в діяльності Андрія Омельченка посідала педагогічна робота. З 1954 року він викладав у Київській середній спеціальній музичній школі імені М. В. Лисенка, а згодом — у Київському музичному училищі імені Р. М. Глієра. Серед його учнів були майбутні відомі бандуристи, які продовжили розвиток української виконавської школи. З 1978 року працював у Київському державному інституті культури, де обіймав посаду заступника декана оркестрового факультету.

Особливе значення має наукова спадщина Омельченка. У 1968 році він захистив кандидатську дисертацію «Розвиток кобзарського мистецтва на Україні», яка стала першим фундаментальним дослідженням історії українського кобзарства. Його праці сприяли глибшому вивченню народної музичної традиції та відродженню інтересу до кобзарського мистецтва.

Андрій Омельченко був ініціатором видання серії «Бібліотека бандуриста», упорядником численних збірників для бандури та автором навчально-методичного посібника «Школа гри на бандурі». Ця праця стала важливим джерелом для кількох поколінь музикантів і зберігає актуальність донині. Також він є автором понад 90 наукових і публіцистичних статей та редактором десятків нотних видань.

Своєю багатогранною діяльністю Андрій Федорович Омельченко зробив вагомий внесок у розвиток української музичної культури. Його творчий, педагогічний і науковий доробок став важливою складовою історії українського бандурного мистецтва та кобзарської традиції.