Ольга Петрівна Косач — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка (учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів), член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925 р.). В 1887 році з Наталією Кобринською видала у Львові першу в Україні феміністичну збірку: альманах «Перший вінок».

Олена Пчілка була однією з перших жінок в Україні, яка активно займалася літературною і громадською діяльністю. Вона написала численні прозові твори, вірші, оповідання, а також перекладала твори з іноземних мов. Однією з її головних заслуг було збирання та дослідження українського фольклору та етнографії. Вона публікувала збірники народних пісень, обрядів, казок та інших фольклорних матеріалів.

Олена Пчілка була активною учасницею українського національного руху і відіграла важливу роль у розвитку української культури та літератури. Вона також активно займалася громадською діяльністю, зокрема в галузі жіночої освіти та прав жінок.

Народилася Олена Пчілка 29 червня 1849 р. в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості.
З 12 років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат, який закінчила у 1866 р. Влітку 1868 року виїхала на Волинь (у Новоград-Волинський) з чоловіком Петром Косачем до місця його служби, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року народила дочку Ларису, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Загалом виростила двох синів і чотирьох дочок. Тривале перебування на Волині дало їй змогу зібрати чудовий етнографічний матеріал, що згодом ліг в основу великої праці «Український орнамент». 1886 р. виходить перша збірка поезій Олени Пчілки під назвою «Думки-мережанки», публікуються її оповідання та вірші в українському журналі «Зоря».

У кінці 90-х років родина Косачів переїжджає на постійне мешкання до Києва. Ольга Петрівна завідує літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», виступає з доповідями про українських, російських та польських письменників, пише нариси та спогади про видатних діячів української культури. Редактор і видавець журналу «Рідний край» (1906-1914 рр.) із дитячим додатком «Молода Україна» (перше періодичне видання для дітей у Наддніпрянській Україні), «Газети Гадяцького земства» (1917-1919 рр.). Організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси.  Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, із 1925-го – член-кореспондент ВУАН. Водночас вбиралась у національні строї та спілкувалася виключно українською мовою.

До найкращих творів Олени Пчілки належать: «Товаришки» (1887 р.), «Світло добра і любові» (1888 р.), «Соловйовий спів» (1889 р.), «За правдою» (1889 р.), «Артишоки» (1907 р.), «Півтора оселедця» (1908 р.), п'єса «Сужена не огужена» (1881 р.), п'єса «Світова річ» (1908 р.). Олена Пчілка написала багато поезій, казок, оповідань, п'єс для дітей:«Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920 р.), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921 р.), «Кобзареві діти».

Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві. Її літературна та етнографічна спадщина залишила значний вплив на розвиток української культури та літератури, а також на формування національної ідентичності України.