Пабло Неруда - чилійський поет. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1971 р.). Лауреат Міжнародної Сталінської премії «За зміцнення миру між народами» (1953 р).

Пабло Неруда народився 12 липня 1904 р. в маленькому містечку Парраль у родині залізничника і вчительки. Його мати померла невдовзі після його народження і родина переїхала до міста Темуко, де він виріс. З раннього віку Неруда виявляв інтерес до літератури та почав писати вірші ще будучи підлітком.

У 1921 році Неруда переїхав до столиці Чилі, Сантьяго, щоб вивчати французьку філологію в Університеті Чилі. У цей час він взяв псевдонім Пабло Неруда, щоб не засмучувати батька, який не схвалював його літературних прагнень. У 1924 році Неруда опублікував збірку «Двадцять віршів про кохання та одна пісня відчаю», яка принесла йому широку популярність.

У 1927 році Неруда розпочав свою дипломатичну кар'єру, служачи консулом у різних країнах, включаючи Бірму, Аргентину, Іспанію та Мексику.

У 1932 році Неруда повертається до Чилі. Тут він публікує написану 1925-26 роках книгу «Захоплений пращник», а також перший том книги «Місце проживання — Земля».

1934 року Неруду призначено консулом у Барселону, а потім переведений до Мадрида. Тут він знайомиться з іспанськими поетами «покоління 27 року» та видає літературний журнал «Зелений кінь поезії». У Мадриді Неруда відає другий том книги «Місце проживання — Земля» (1935 р.).

У 1943 році Неруда повертається до Чилі, де займається активною політичною діяльністю. Дорогою з Мексики до Чилі Неруда проїздить через Перу, де відвідує руїни стародавнього міста інків Мачу-Пікчу. Враження від цієї поїздки лягли в основу циклу творів «Вершини Мачу-Пікчу», що ввійшли до збірки «Загальна пісня».

У 1945 році він вступив до Комуністичної партії Чилі та був обраний сенатором. Його політичні погляди та активна діяльність призвели до того, що він був змушений ховатися та залишити країну після того, як партія була заборонена в Чилі.

У вигнанні Неруда закінчує роботу над поемою «Загальна пісня» — монументальним твором, котрий складається з 231 вірша загальним обсягом у понад 15000 рядків, котрий відображує історію та сучасність Латинської Америки, її народів та природи. Книга, видана в Мексиці 1950 року, була ілюстрована Дієго Ріверою та Давідом Сікейросом. У Чилі книга була заборонена та нелегально розповсюджувалась чилійськими комуністами.

Неруда продовжував писати та публікувати вірші протягом усього свого життя. У його творчості часто переплітаються теми кохання, природи, соціальної нерівності та політичної боротьби. У 1971 році Неруда був удостоєний Нобелівської премії з літератури за його видатні досягнення в поезії.

Неруда повертається до Чилі в 1953 році. Після державного перевороту в Чилі у 1973 році Неруда серйозно захворів. Він помер 23 вересня 1973 року. У 1973-74 році в Буенос-Айресі виходять посмертні видання восьми поетичних книг Неруди, а також книги спогадів «Зізнаюсь: я жив».

Пабло Неруда залишив величезну літературну спадщину, його роботи продовжують надихати читачів у всьому світі. Його будинки в Чилі  стали музеями, які приваблюють багато туристів.