Ернест Гемінґвей — американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року. Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття.

Ернест Гемінґвей народится 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс, в сім'ї лікаря Кларенса Едмонда Гемінґвея і музиканта Грейс Голл. Він був другим із шести дітей. З дитинства Ернест захоплювався полюванням і риболовлею, що згодом вплинуло на його творчість.

Після закінчення школи в 1917 році Гемінґвей працював репортером у «Kansas City Star». У 1918 році, під час Першої світової війни, він поїхав до Європи і служив водієм швидкої допомоги Червоного Хреста на італійському фронті. Під час служби він був поранений і нагороджений за свою мужність.

Після війни Гемінґвей оселився в Парижі, де приєднався до групи емігрантів-письменників, відомих як «Загублене покоління». Перша збірка оповідань письменника «У наші часи» вийшла в 1925 році. Через рік вийшов у світ роман «І сходить сонце», присвячений «втраченому поколінню».

У цей період він написав свої перші значні твори, включаючи «Фієсту», «Чоловік без жінок», «Прощавай, зброє», «Переможцю не дістається нічого», «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро».

Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня», а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки». Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш». Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Враження від війни знайшли відбиток в іншому відомому романі — «По кому подзвін». Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника.

Під час Другої світової війни Гемінґвей служив кореспондентом у Європі. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність. Після війни він оселився на Кубі, де написав один зі своїх найвідоміших творів - «Старий і море» (1952 р.), який приніс йому Пулітцерівську премію в 1953 році і Нобелівську премію з літератури в 1954 році.

У 1956 році Гемінґвей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років – «Свято, яке завжди з тобою», яка вийшла тільки після смерті письменника. Наприкінці свого життя Гемінґвей боровся з депресією та фізичними недугами. Він переїхав до Кетчума, штат Айдахо, де 2 липня 1961 року вчинив самогубство.

Ернест Гемінґвей залишив величезний літературний спадок, включаючи романи, повісті, короткі оповідання та журналістські роботи. Його стиль письма, який характеризується стислістю та точністю, мав значний вплив на літературу ХХ століття.

У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Гемінґвей. За своє життя написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.