Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Молодший брат письменника та радянського дисидента Анатолія Шевчука.

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення школи у 1956 роцi хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Вступити не вдалося, тому він повернувся додому. Працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української.

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.

У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, але виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована.

Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі. У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи. У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

У 1969 р. він написав повість «Золота трава» і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань. У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе».

 1988 року Шевчук отримав Шевченківську премію за роман-триптих «Три листки за вікном». Крім того, він лауреат літературних премій ім. М. Коцюбинського, О. Копиленка, Є. Маланюка, І. Огієнка, Б. Певного, О. Пчілки. Шевчуку у 1999 році надали Орден Ярослава Мудрого V ступеня. З 1988 р. Валерій Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.

Валерій Шевчук працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982 р.), роман-есей «Мисленне дерево» (1986 р.), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984 р.), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше. Почесний професор Києво-Могилянської академії та Львівського університету.

Загалом Шевчук — автор понад 150 художніх і наукових книжок. Серед найвідоміших книг письменника — «Серед тижня», Набережна 12», «Крик півня на світанку», «На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном», «Мисленне дерево», «Птахи з невидимого острова», «Мор», «Дзиґар одвічний», «Панна квітів» (збірка казок), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у двох томах), «У череві апокаліптичного звіра», «Око Прірви», «Жінка-змія», «Срібне молоко», «Тіні зникомі. Сімейна хроніка»  та ін. Художні твори Шевчука перекладено 22 мовами світу, а на сюжети поставлено щонайменше 5 кінострічок, а також вистави в театрах України.