Загребельний Павло Архипович — український письменник, сценарист, Герой України (2004).

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року у селі Солошине Кобеляцького району на Полтавщині. У 1941 році закінчив школу і добровільно пішов на фронт. У серпні 1942 року пораненим потрапив у полон і пробув у німецьких концтаборах до лютого 1945 року. Потім працював у радянській воєнній місії у Західній Німеччині.

У 1951 році закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету, працював у редакції обласної газети, журналі «Вітчизна». У 1961-1963 роках редагував газету «Літературна Україна». Протягом 1964-1979 років Павло Архипович був секретарем, а у 1979-1986 роках – першим секретарем правління Спілки письменників України та Голова Комітету з Державних премій ім. Т. Шевченка.

Друкувати твори почав з 1949 року. Перша книжка «Каховські оповідання» у співавторстві з Юрієм Пономаренком вийшла у 1953 році. В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957 р.), «Новели морського узбережжя» (1958 р.), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956 р.), «Долина довгих снів» (1957 р.).

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957 р.). У 1959 році письменник опублікував пригодницько-політичну дилогію – роман «Європа 45». Через два роки світ побачила друга книга дилогії – «Європа. Захід». Їй передував типовий виробничий роман «Спека» (1960 р.).

Протягом 1960-1980 років письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1963 р.), «Шепіт» (1966 р.), «Добрий диявол» (1967 р.), «Диво» (1968 р.), «З погляду вічності» (1970 р.), «Переходимо до любові» (1971 р.), «Первоміст» (1972 р.), «Смерть у Києві» (1973 р.), «Євпраксія» (1975 р.), «Розгін» (1976 р.), «Роксолана» (1980 р.), «Я, Богдан (Сповідь у славі)» (1983 р.) та інші. Оцінки були неоднозначні, що свідчило про появу нових, особливих творів. Читацьке зацікавлення викликали твори із сатиричним змістом: «Левине серце» (1978 р.), «Вигнання з раю» (1985 р.), «Південний комфорт» (1984 р.).

Згодом виходять друком: збірник «Неймовірні оповідання» (1987 р.), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989 р.), пригодницька повість «Ангельська плоть» (1993 р.), романи «Тисячолітній Миколай» (1994 р.), «Юлія, або Запрошення до самовбивства» (1997 р.).

Павло Загребельний був відомий і як драматург, оскільки самостійно переробляв свої твори на п’єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965 р.), «Перевірено – мін немає» (1966 р.), «Лаври» (1974 р.), «Ярослав Мудрий» (1982 р.).

Державною премією СРСР відзначений роман «Розгін» (1980 р.), Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка – романи «Первоміст» (1972 р.), «Смерть у Києві» (1973 р.). У 2004 році Павло Архипович нагороджений званням Героя України. Помер письменник 3 лютого 2009 року після затяжного туберкульозу.

Павло Загребельний понад сорок років присвятив праці в українській прозі. Його книги постійно виходять у перекладах іншими мовами, зростає кількість видань творів письменника за кордоном та популярність серед читачів. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників.