Володимир Григорович Дрозд — український письменник.

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня  1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині. Невдовзі після народження сина, батька забрали на фронт. У 8 років Володимир втратив матір. Хлопець навчився читати завдяки книгам старших сестер.

Відразу після школи став журналістом у районній газеті. Літературний дебют відбувся в журналі «Дніпро», де він видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963 р.) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України.

 Закінчивши в 1968 році факультет журналістики Київського університету, працював у різних періодичних виданнях, зокрема, в республіканських газетах «Молодь України», «Літературна Україна», видавництві «Радянський письменник» та ін. З 1983 по 1985 рік Володимир Дрозд працює головним редактором у створеному не без його участі журналі «Київ». З 1992 року він є головою Літфонду України. Протягом 1991 – 1999 років – секретар та заступник голови Національної Спілки письменників України. З 1999 по 2003 рік був президентом Міжнародного благодійного фонду «Девич-гора».

Розпочавши літературну працю як новеліст й продовжуючи час від часу писати новели та оповідання, Володимир Дрозд швидко утвердився в українській літературі як романіст і повістяр. Творча спадщина письменника вражає: 14 романів, 17 повістей, майже 3 сотні оповідань, новел, есеїв, нарисів, публіцистичних статей, рецензій, 2 збірки поезій, триактна п'єса «Леви на воротях», публікації у колективних збірках.

Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967 р.), «Семирозум» (1967 р.), «Ирій» (1974 р.), «Катастрофа» (1968 р.), «Спектакль» (1985 р.), «Листя землі» (1985-1990 рр.; роман нагороджений Шевченківською премією у 1992 році).

З творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», пов’язані досягнення химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізма.

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві.