Зінчук Станіслав Сергійович — український поет, публіцист, перекладач, історик та фольклорист.

Зінчук Станіслав Сергійович народився 4 жовтня 1939 року в селі Орадівка Христинівського району Черкаської області. Закінчив Орадівську семирічку та Ягубецьку середню школу, філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Вчителював у київській школі-інтернаті № 25, працював у редакціях газет «Вечірній Київ» і «Хрещатик», журналах «Піонерія» та «Бюлетень ВАК України», видавництвах «Дніпро» й «Молодь», апараті Спілки письменників України, міністерствах у справах національностей та міграції, у справах преси та інформації, Секретаріаті Верховної Ради.

Член Спілки письменників України з 1973 року.

Автор поетичних збірок «Мозаїка» (1969 р.), «Слово» (1972 р.), «Маятник сосни» (1976 р.), «Сузір’я квітів» (1979 р.), «Райдуга снопа» (1983 р.), «Закон вірності» (1984 р.), «Компасна стрілка» (1986 р.), «Поезії» (1989 р.), «Золотий запас» (1990 р.), «Вірші для Соломії» (2003 р.) та «Сузір’я Ліри» (2007 р.); поем «Мама» (1998 р.), «Аджимушкай» (1984 р.); веселих мініатюр «КаламБуратіни» (2000 р.), «Абетки від котиків та киць» (2007 р.); історичного дослідження «Іван Ґонта» (1991 р.); книжки мемуарів «Екран пам’яті» (2004 р.); збирач і упорядник фольклорних матеріалів «Орадівське весілля» (2001 р., 2002 р.), пісенного збірника «Усі гори зеленіють» (2008 р.), прислів’їв і приказок «Диво — не пиво, а Слово» (2009 р.); автор історичного дослідження й поеми «Гайдамацька Січ» (2009 р.).

За книжку спогадів «Екран пам’яті» став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка. Помер 29 січня 2010 року в Києві, похований у рідному селі Орадівка.