Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Його творчість вирізняється символізмом, експресіонізмом і футуризмом, а також глибоким зв’язком з природою та філософськими роздумами про життя й смерть.

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Він походив із родини священника греко-католицької церкви. Початкову освіту здобував у селі, а далі продовжив навчання у гімназії в місті Сяноку. З ранніх років майбутній поет цікавився літературою, музикою та культурою.

У 1928 році Антонич вступив на філософський факультет Львівського університету імені Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті. Це стало початком його активного літературного життя. Під час навчання він почав публікувати свої поезії. Паралельно із загальними філологічними студіями і поетичною творчістю Антонич багато уваги приділяв оволодінню українською літературною мовою.

Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року, як член товариства студентів-україністів, у «Живій літературній газеті».

Після закінчення університету Антонич здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології. На державну службу  Антонич не влаштувався, а почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми.

Перший поетичний збірник Антонича — «Привітання життя» (1931 р.) — відразу привернув увагу своєю яскравістю та захопленням життям і природою. У ньому поет оспівує гармонію між людиною і світом, що оточує її. Його подальші збірники, «Три перстені» (1934 р.) та «Книга Лева» (1936 р.), ще більше зміцнили його репутацію талановитого і самобутнього митця. У творах Антонича часто зустрічаються мотиви міфології, природи, космосу, що поєднуються з образами рідного села та культурними традиціями.

Збірка «Зелена Євангелія» була видана посмертно у 1938 році. Вона стала символом пошуку духовного та творчого оновлення через природу і релігійні символи.

У 1937 році, після важкого перебігу пневмонії та хірургічного втручання через апендицит, його здоров’я різко погіршилося. Поет помер 6 липня 1937 року у Львові, коли йому було лише 28 років.

Творчість Богдана-Ігоря Антонича залишається важливою частиною української літератури. Його поезія продовжує надихати наступні покоління поетів, а також цікавить дослідників завдяки своїй філософській глибині, міфологічним образам та зв’язку з національними традиціями. Антонич став мостом між традиційною українською поезією та модерністськими європейськими літературними тенденціями.