«Мова – це душа народу,

народ без мови – не народ»

Володимир Сосюра

27 жовтня вiдзначається День української писемності та мови. Це свято було встановлено Указом Президента України від 6-го листопаду 1997 р. № 1241/97 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 28 липня 2023 р. № 455/2023) і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія.

Дослідники вважають, що саме з Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам’ятки історіографії та літератури українців – «Повісті минулих літ», яка була завершена близько 1113 року. Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань.

Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Віками народ витворював нашу мову - одну з найбагатших мов слов’янства.

Мова – то душа народу. Вона починається з маминої  колискової, батьківського мудрого слова, народної пісні. Рідна мова єднає родину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється у мові і через мову.

У День української писемності та мови на Українському радіо  традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

Щороку саме в День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

Писемність, мова – то є основа кожної нації, її святощі, її найкращій скарб… В мові – наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання! 

 Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого,

А серце б’ється – ожива,

Як їх почуєш!.. Знать од Бога.

І голос той, і ті слова…  (Тарас Шевченко)

Усім тепом цвіту перед Любов’ю,

Як та веселка на семи вітрах.

І пробую вплести у світ основу –

У вірі добрій викупане Слово. (Тетяна Майданович)

Коли забув ти рідну мову –

Яка б мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.  (Дмитро Білоус)

Рідне слово... Ні, вітер огуди

Не затулить нам злякано рот.

Ми без нього так собі — люди,

А із ним — український народ. (Іван Малкович)

Народе мiй, дитино ясночола,

Живи й орудуй мовами всiма,

Бо кожна мова – твого духу школа,

Твоєї правди – золота сурма.

Вклякни перед зорею свiтовою,

Що пломенiє, наче сонця креш,

Та не молися мовою чужою,

Бо, на колiнах стоячи, умреш. (Дмитро Павличко)

МОЛЮСЯ НАШІЙ ПРЕСВЯТІЙ ПОКРОВІ.
Благослови і пера, і шаблі!
Бо лиш народи, явлені у Слові,
достойно жити можуть на землі.   (Ліна Костенко)