Ігнатенко Ганна Георгіївна — письменниця, літературознавиця, перекладачка.

Ігнатенко Ганна Георгіївна народилася 11 листопада 1924 року в Прилуках, в сім'ї інтелігентів (батько – бухгалтер, мати – вчителька). Дитинство пройшло на Кустівцях. Перший її вірш був надрукований в обласній газеті «Деснянська правда», коли вона навчалася в 5 класі середньої школи № 4. Після закінчення школи вступила на філологічний факультет Київського університету.

В період Другої світової війни, а саме, з 1941 по 1943 рік, виступала перед бійцями як солістка ансамблю пісні й танцю 180-ї стрілецької дивізії. Повернувшись у 1944 році до університету, водночас навчалася в консерваторії. Перші твори письменниці почали друкуватися у 1948 році.

Після закінчення університету Г. Ігнатенко працювала в Українському радіокомітеті на посаді редактора літературно-драмататичного мовлення, з 1949 до 1962 рр. — у видавництвах «Молодь», Держлітвидав, журналі «Дніпро». В 1956 році захистила дисертацію на вчений ступінь кандидата наук. У 1962-1969 рр. Г. Ігнатенко працювала викладачем Київського університету, звідки мусила звільнитися під тиском органів КДБ. Згодом до 1982 р. викладала курс літератури народів СРСР в Київському державному інституті культури ім. Корнійчука, відтоді — на творчій роботі, член НСПУ.

Ганна Ігнатенко – автор прозових творів «Студенти», «Іскри вогню великого», «Кіндрат Рилєєв», «На дні мого серця», «В. Короленко» та ін. Шість книжок з найбільш представницькими добірками її поетичних та прозових творів вийшли вже за часів Незалежності. До останньої посмертної книжки (2009 р.) увійшла мемуарного характеру повість «Сполохи літ». В її перекладі вийшли роман Берди Карбабаєва «Небіт-Даг» (в співавторстві з М. Лещенко, 1968 р.) та «Хатинська повість» Алеся Адамовича (1973 р.). Померла у 2008 році.