Іван Іванович Пільгук — український письменник, педагог та літературознавець.

Пільгук Іван Іванович народився 20 грудня 1899 р. в Решетилівці на Полтавщині. Закінчив дворічні педагогічні курси в Полтаві (1917 р.).

Під час громадянської війни був членом Решетилівського волосного та Полтавського і Кобеляцького повітових виконкомів. Перебуваючи у складі партизанського загону, боровся з німецькими окупантами і денікінцями. Відтоді з-під пера письменника вийшло більше 300 літературних праць.

Згодом учителював, співробітничав у газетах, викладав у вузах. У 1942 – 1948 рр. був науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, потім – на педагогічній роботі. Доктор філологічних наук, професор. Із 1964 року – член Спілки письменників.

І.І.Пільгук – автор багатьох підручників з української літератури. Він автор підручника з української літератури ХІХ століття, яким учні користувалися більше чотирьох десятиліть.

З-під пера Івана Пільгука вийшло більше 200 наукових праць. Серед них багато досліджень творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, С. Руданського, М. Кропивницького та інших.

Твори письменника: «Суцільні лани» (1931 р.), «Назустріч струмові Дніпрогесу», «Атагас Кирило Федорович Пейчов» (1932 р.), «Народний співець Буковини Юрій Федькович», «Іван Котляревський» (1943 р.), «Михайло Коцюбинський», «Тарас Шевченко. Повісті» (1950 р.), «Прозова творчість Т. Г. Шевченка» (1951 р.), «Життя і творчість І. П. Котляревського», «Т. Г. Шевченко – основоположник нової української літератури», «Сатира Т. Г. Шевченка» (1954 р.), «Степан Руданський» (1956 р.), «Шевченко і декабристи» (1958 р.), «Життя і творчість М.Л. Кропивницького» (1960 р.),  «Грозовий ранок» (1968 р.), «Повій, вітер!» (1969 р.), «Дуби шумлять» (1970 р.), «Григорій Сковорода» (1971 р.), «Пісню снує Черемош» (1973 р.), «Іван Карпенко-Карий» (1976 р.), «Марія Заньковецька» (1978 р.), «Сонячні розсипи» (1982 р.), «Немеркнучі легенди» (1986 р.).

Іван Пільгук активно сприяв популяризації української культури та літератури. Його діяльність спрямовувалася на формування національної самосвідомості та збереження спадщини українського народу.