"Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!» —
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!"

Микола Лукiв

 

29 січня Україна вшановує  пам’ять Героїв битви під Крутами. Крути стали початком нової доби в історії України. Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Наприкінці 1917 року більшовицька влада Радянської Росії розпочала відкритий наступ проти Української Народної Республіки. Причиною стала проголошена Україною незалежність. Щоб надати агресії «легітимності», у Харкові було створено підконтрольний Москві так званий «український радянський уряд», який оголосив війну законній владі УНР.

Українське командування очікувало головного удару з Полтавського напрямку й перекинуло туди найбоєздатніші частини. Проте більшовицькі війська рушили з іншого боку.

У грудні 1917 року стратегічно важливу станцію Бахмач на Чернігівщині охороняв підрозділ Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького. Згодом із Києва прибуло підкріплення — перша сотня Студентського куреня Січових стрільців. До її складу входили студенти Українського народного університету, Київського університету Святого Володимира (нині КНУ імені Тараса Шевченка) та учні старших класів гімназій. Вони зайняли оборонні позиції біля станції Крути, між Ніжином і Бахмачем, приблизно за 130 кілометрів від Києва.

Уранці 29 січня 1918 року розпочався наступ більшовицьких військ, чисельність яких, за різними оцінками, становила від чотирьох до семи тисяч осіб. Українських оборонців було значно менше — від 300 до 600. Протягом кількох годин тривали запеклі бої: атаки ворога було відбито, а його втрати сягнули сотень убитих, не враховуючи поранених і полонених.

Згодом українським підрозділам наказали відходити, щоб уникнути оточення. Під час відступу частина студентської сотні в сутінках збилася з маршруту й потрапила на станцію Крути, уже зайняту червоноармійцями. Близько тридцяти юнаків опинилися в полоні, зазнали тортур і були розстріляні.

Попри відступ, оборонці Крут виконали своє завдання: вони затримали просування ворога та, відходячи, знищили мости й шляхи сполучення. Це дало змогу Симонові Петлюрі придушити більшовицьке повстання на київському заводі «Арсенал». У той самий час тривали переговори УНР з державами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією, і надзвичайно важливо було, що Київ залишався під контролем Центральної Ради.

9 лютого 1918 року було підписано Берестейський мирний договір, який визнав Українську Народну Республіку незалежною державою та передбачав військову підтримку з боку німецьких і австро-угорських сил у боротьбі з більшовиками.

Страчених під Крутами юнаків поховали на Аскольдовій могилі в Києві. Відомі імена лише дев’ятнадцяти з них, проте всі вони назавжди залишилися в історії як Герої Крут. Їхньому подвигу Павло Тичина присвятив поезію «Пам’яті тридцяти».

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили рiдну землю в боротьбі за її волю, навічно залишиться в історії України як символ жертоностi та національної честі.  

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками у радянській Україні. Хоча про бій під Крутами  завжди пам'ятали  українці. На державному рівні вшановування цiєї подiї  почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го, Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті Героїв Крут». Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15 /07, який відзначається щорiчно 29- го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

I тiльки у 2006 роцi році на залізничній станції Крути відкрили Меморіал пам'яті героїв Крут.

 

 

Пам'яті тридцяти

 На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

                                                 Павло Тичина, 1918 рік