Верховинець Василь Миколайович — український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю. Автор багатьох музикознавчих праць, викладач хорових дисциплін, теорії музики та гармонії, хоровий диригент, співак, хормейстер і хореограф, музичний і громадський діяч.

Василь Миколайович Верховинець (справжнє прізвище — Костів) народився 5 січня 1880 року в селі Мізунь, що на Івано-Франківщині. З дитинства захоплювався музикою та народним мистецтвом. Перші знання здобув у місцевій школі, де проявив інтерес до співу та гри на музичних інструментах.

Верховинець навчався у Самборській учительській семінарії, де його талант помітили викладачі. 1906-го він потрапив до театру Миколи Садовського. У цьому театрі Василь Верховинець працював як актор, хормейстер та диригент упродовж 1906–1919 років. 1930-го у Полтаві Верховинець разом з дружиною, акторкою Євдокією Волошко, створили жіночий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Вони виступали в новому оригінальному жанрі театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень і танців.

Засновник та головний хормейстер Першої української державної музичної комедії (1929—1931 рр.).

1935-го у Лондоні відбувся Перший міжнародний фестиваль народного танцю. Колективи оперних театрів з Києва та Харкова  готував Верховинець. Танцюристи з України виконали «Гопак» з такою професійною майстерністю, що «сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм».

Василь Верховинець став першим теоретиком українського народного танцю. Його праця «Теорія українського народного танцю» (1919 р.) стала основоположною для української хореографії, зібравши й систематизувавши унікальні рухи та традиції народного танцю.

Він організовував і керував хорами в різних містах України, був викладачем теорії музики та гармонії. Його уроки надихнули багатьох учнів стати видатними музикантами та композиторами.

Верховинець написав низку хорових творів, музичних обробок народних пісень, що сприяли збереженню української культурної спадщини.

Верховинець активно працював над популяризацією українського мистецтва. Він став ініціатором культурно-освітніх проектів, організовував фольклорні експедиції для збору танцювального та пісенного матеріалу.

У 1938 році Василя Верховинця звинуватили в «націоналізмі» та антирадянській діяльності. Його заарештували та розстріляли в рамках сталінських репресій. Реабілітований посмертно у 1958 році.

Попри трагічну долю, Верховинець залишив величезний внесок у розвиток української культури. Його праці з українського народного танцю й досі використовуються в освітніх закладах, а музична спадщина надихає нові покоління митців.