Борис Миколайович Андрійченко — український прозаїк та публіцист.

Борис Миколайович Андрійченко народився 3 лютого 1925 року на Харківщині. Під час Другої світової війни був примусово вивезений до Німеччини, де долучився до підпільної організації опору «Месники». У 1944 році його заарештували та засудили до довічного ув'язнення. Перебував у в'язниці та концтаборі Маутгаузен. Після війни служив у  армії (1945–1950 рр.).

 У 1966 році закінчив Одеський державний університет  імені І. І. Мечникова  (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). З 1951 по 1971 рік працював журналістом в Одеській області, у 1972 – 1974 роках – завідувачем редакції товариства «Знання» УРСР, 1974 – 1977 роках – у редакції газети «Літературна Україна». Працюючи у редакції журналу «Хлібороб України» (1977 – 1980 рр.), письменник вивчав історію землеробства, опублікував 40 науково-популярних нарисів під рубрикою «З історії рослин».  У 1962 році став членом Спілки письменників України.

Письменицький дебют Бориса Андрійченка відбувся у 1955 році публікацією оповідання «Перша получка» у журналі «Літературна Одеса». Наступний твір письменника «Месники» побачив світ у 1959 році. Серед його творів — роман «Вогонь і попіл» (1986 р.); повісті «Радість» (1961 р.), «Лагуна» (1978 р.) та збірка оповідань «Степові далі» (1958 р.).

Помер Борис Андрійченко у 1999 році.

Творчість Бориса Миколайовича Андрійченка має значний внесок у розвиток української літератури, особливо в контексті військової прози, публіцистики та художнього осмислення подій Другої світової війни.

Андрійченко сам пережив складні випробування: примусове вивезення до Німеччини, участь у підпіллі, концтабір Маутгаузен. Його досвід знайшов відображення в повісті «Месники», де показано боротьбу українців у німецькому підпіллі, та романі «Вогонь і попіл», який змальовує долю людей у часи війни. У своїх творах письменник розкриває людські переживання, моральний вибір у часи війни та боротьби. Це сприяло формуванню нового рівня осмислення воєнної тематики в українській літературі.

Андрійченко працював журналістом в Одеській області, документуючи історію, відображаючи життя людей та соціальні проблеми, що допомогло формуванню національної свідомості через публіцистичні матеріали. Його творчість допомагає сучасним читачам краще зрозуміти трагедії та подвиги українців у Другій світовій війні, що є важливим для збереження історичної пам’яті.

 Борис Андрійченко залишається важливою постаттю в українській літературі, особливо у висвітленні теми війни та боротьби за свободу.