Олекса Григорович Мусієнко — український журналіст і письменник.

Олекса Григорович Мусієнко народився 25 лютого 1935 року в Великій Павлівці Зіньківського району Полтавської області. Освіту здобув у Київському університеті імені Т. Г. Шевченка, спеціалізуючись на журналістиці та літературній справі.

З молодих років активно працював у сфері журналістики, співпрацював із різними друкованими виданнями, займався публіцистикою. Його статті відзначалися гостротою та глибоким аналізом суспільно-політичних подій.

У 1990 році очолив комісію Спілки письменників України «Меморіал», а з 1992 року — фундацію «Мартиролог України».

Олекса Мусієнко не лише писав статті, а й працював у художній прозі. У його творчому доробку є оповідання, нариси, есе, де він висвітлював теми людської моралі, соціальної справедливості, життя простих людей.

Як письменник, він здобув визнання завдяки своїм творам, у яких поєднував реалістичний стиль із глибокими роздумами про долю України та її народу.

У співавторстві з Іваном Головченком написав документальні романи-тетралогії:  «Золоті ворота» (1962 р.), «Чорне сонце» (1966 р.), «Білий морок» (1970 р.), «Голубий берег» (1978 р.).  Видав книжки: «Багряна вежа», «Перевал», «Спалах»; збірки есе: «Пересвіти», «Український етноцид»; романи: «Золоті ворота», «Чорне сонце», «Білий морок», «Голубий берег».

За десять років очолюваний ним «Мартиролог» підготував двотомник «Олтар скорботи», матеріали до жіночого мартирологу «Тернова ружа» і поминальника української журналістики, випустив у світ книгу «Чорні тюльпани», де пом'януто українців, котрі загинули в Афганістані.

Олекса Григорович Мусієнко помер 28 лютого 2002 року в Києві. Його літературна та журналістська спадщина залишається важливою частиною української культури.